ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ

Територія Чорноминської сільської ради знаходиться в південно – східній частині Піщанського районну на відстані 12 км від районного центру смт Піщанка. Займає площу 3718,4 га.

Поселення це не надто древнє. Колись на цьому місці був дрімучий ліс, повз котрий проходив чумацький шлях – «Шпаків шлях» - котрий вів до Чорного моря та в Крим.

Село Чорномин має багату історію, тому що утворилось ще наприкінці XVI століття. Спочатку на території нашого села було дві слободи: Медунівка і Розбійне. Потім з цих двох слобід утворюється одне село під назвою Розбійне.

Чому саме Розбійне? Існує багато легенд. Найвідоміша з них та, що козаки біля нашого села напали на турецький загін і відбили полонених земляків, вчинивши "розбій". Від цього і назва "Розбійне".

З 1835 року наше село називається Чорномин на честь Миколи Чорномського.

До Чорномина було приписано ще два поселення - Козлівка і Рибки. Вони розташовані від села на віддалі трьох верств.

Козлівка до 1860 року найменувалась «Устинівкою»невеликим хутірцем, а в 30-х роках місцевий поміщик Микола Чорномський переселив сюди 20 сімей селян, куплених у поміщика с.Дюбомирки, внаслідок чого хутірець відразу став селом.

У Чорномині було розміщено великий цукрозавод. Переважна більшість місцевих жителів - селян-украінців, які займалися землеробством та працювали на цукровому заводі.

Як свідчать розповіді старожилів, завод було збудовано поміщиком Чорноминським в 1861 році, належав він товариству «Чорноминський 1 браття Коженевські». В 1912 році завод було продано графові Ярошинському.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції це була звичайна цукроварня, яка переробляла за добу 1500 центнерів буряків.

Всі роботи на заводі виконувалися вручну, механізації ніякої не було.

Як свідчить «Условие найма на работу села Багриновци Литинского уезда от 1884 года января 4 дня» селяни повинні були працювати, як в будний день так і в свята і в середині заводу по 12 годин, а зовні з досвітку до пізнього вечора.

Революційні події 1905 року сколихнули життя в селі і зокрема на цукроварні В 1914 році, яке було визване мобілізацією на фронт. Чутки про революційнй події 1917 року дійшли і до села Чорномин. Робітники заводу розгорнули боротьбу за свої права.

27 квітня 1917 року від імені робітників було послано в м. Київ делегатів в Раду робітничих і солдатських депутатів.

На початку 1918 року Чорноминський цукрозавод переходить в руки держави. Першим директором був кочегар із Бершадського цукрозаводу тов. Казіміров. Вже в 1920 році на заводі була створена територіальна партійна і комсомольська організації.

Починаючи з 1920 року і до 1941 року завод збільшує потужність з кожним роком дає більше продукції. В 1925 році було вироблено цукру 51054 цнт. В 1940 році 101237 цнт. Але мирну працю цукроварів перевала Велика Вітчизняна війна. 22 липня 1941 року в село прийшли окупаційні війська. Окупація тривала до 7 березня 1944 року.

Вже в перший післявоєнний рік завод дав 4408 цнт. продукції.

Потужність його з кожним роком зростала,завод обновлювався.

На даний час цукровий завод зруйновано.

Переважна більшість місцевих жителів - селян-украінців, які займалися землеробством та працювали на цукровому заводі.

ІІерковно-приходська школа діяла тут з 1891 року, відкрита і переобладнана з волосної управи, при ній була школа грамоти для дівчаток. В Козлівці аналогічна школа відкрита в 1897 році, а в Рибках в 1899 році. Вони розташовані в окремих селянських будинках.

На території села знаходиться пам’ятка архітектури - палац ХIХ століття, побудований в 1820 році, в якому зараз розміщується школа.

Датою будівництва палацу в Чорномині вважається 1820 рік. Сам Франческо Боффо керував будівельними роботами. Видатний архітектор Франческо Боффо, родом із Сардинії, починаючи з 1820 року, активно творив у Одесі. В 1822-1844 рр. займав посаду головного архітектора міста. Серед його творінь - палац графа Воронова в Одесі, а також палац у Криму.

Панський маєток в с.Чорномин, рис. ХІХ століття

Чорноминський палац поставлено на похилому схилі пагорба серед величезного парку. Прямокутна будова з шестиколонним іонічним портиком з одного боку і напівкруглим ризалітом, що прикриває салон, оточений вісьмома колонами, - з другої сторони. Від великої групи палаців, розсипаних по території бувшої Речі Посполитої, Чорноминський палац відрізняється двома невеликими особливостями.

Отже, він не має власне фронтального фасаду. Шестиколонний портик у великому порядку підіймає трикутний фронтон і гладкий аттик, але не накриває собою вхід, як у інших класичних палацах. Під'їзд до палацу знаходиться біля бічного фасаду і відрізняється портиком, що спирається на перший поверх. Під цим портиком і був, власне кажучи, головний вхід у дім. Складається враження, що Боффо, проектуючи цей палац, навмисне загубив обов'язкову в ті часи ієрархію фасаду, щоб полегшити собі композицію всередині. Феномен цієї втрати ієрархії фасаду - це одна з особливостей Чорноминського палацу, побудованого на початку XIX століття.

Друга особливість,що вирізняє палац у Чорномині, - це колонада, одна з яких оточує півкрутлий ризаліт, а інша- підіймає плоский купол. Ось саме ця подібність і наводить на думку про порівняння з фасадом Білого Дому у Вашингтоні, спорудженого у 1792-1795 роках за проектом Ямеса Хобана. Дякуючи цьому порівнянню, палац у Чорномині здобув серед істо- риків назву палацу з двадцятидоларової банкноти. Не може бути й мови, що Франческо Боффо знав резиденцію президентів Сполучених Штатів чи бачив її зображення. Але обидва архітектори могли, незалежно один від одного, дізнатися із одного і того ж джерела про тему пів- круглого ризаліту з оточенням його колонадою.

Овальна зала маєтку, фотографія ХІХ століття

За свідченнями, що збереглися, можна судити, що палац у Чорномині відрізняється бездоганними, пречудовими пропорціями, дякуючи яким, архітектура його виглядає елегантно і шляхетно. Мабуть, справедливо про нього написав Антоні Урбанськи: "То був премилий палац з надзвичайно гармонійними формами."

Є також розповідь, записана Ярославом Івашкевичем, який відвідав садибу влітку 1916 року, тобто незадовго до її кінця. "Із Гонорівки ми здійснювали прогулянки в різні сторони Поділля. Найбільше запам'ятався похід в Чорномин. Палац розташувався серед прекрасного парку, що переходив у ліс, і тим самим оточення його було монументальним, а сам двір був розміщений на широку ногу, ніби двір якого-небудь удільного князя на Заході. Нікого тоді в домі не було. Але ми оглянули усю красу садиби і вислухали легенди про життя цього дому. З усієї пишності і розкоші найбільш за все мене захопив каретний сарай, у якому розміщалась незчисленна кількість екіпажів самого найрізноманітнішого калібру і розряду: карети, американські коляски, що могли бути зрушені з місця хіба що вісімкою коней; якісь колимаги і прегарні чудові брички.

Сучасна фотографія

Усе минуле XIX століття було представлене у цьому каретнику. Надовго ще потім за- лишався у мене запах шкіри, якою були оббиті візки. Великі конюшні-музеї Зальцбурга і Вени нагадували мені згодом Чорномин, але вони не мали для мене такої “екіпажної симпатії”, яка виникла там раз і назавжди".